Історія

Історія Володимирця

Селище Володимирець розкинулось у межиріччі Стиру й Горині, за 100 км від Рівного, з яким зв’язане автомобільним шляхом. До залізничної станції Антонівка 18 км. Населення – близько 1000 чоловік.

На території селища збереглись залишки давньоруського городища.
Письмові джерела 1570 року називають Володимирець «старою осадою». На початку XVII ст. ним володіли князі Чарторийські. Потім вони продали його за 400 тис. злотих воєводі Казиміру Пацу. В середині століття в містечку вже налічувалось 220 димів. Крім землеробства, населення його займалось торгівлею й ремісництвом. Тут відбувалось кілька ярмарків на рік. Торгувати сюди приїздили купці з Луцька, Рафалівки, Пінська, Острога, Клевані. Про торгівельні зв’язки Володимирця з білоруськими й російськими містами свідчать виявлені знахідки різних монет XVI-XVII століть.

У Володимирці було велике для свого часу залізоробне підприємство, яке постачалось рудою з села Рудки та інших навколишніх сіл. Виплавляли її на деревному вугіллі. Рудня існувала до кінця XVII століття.
Під час визвольної війни українського народу 1648 -1654 рр. населення Володимирця брало участь у селянських заворушеннях. У жовтні 1654 року містечко й замок Володимирець зайняли російські війська і українські козацькі полки.
За Андрусівськім перемир’ям Володимирець залишився за Польщею. Польська шляхта здійснювала політику соціального та національного гноблення. На початку 1705 року у Володимирці створюється католицька парафія Луцького деканату. Римсько – католицький костьол і уніатська церква були засобом духовного уярмлення населення.
Соціальний й національний гніт, свавілля польської шляхти призводили до занепаду містечка. За сто років кількість будинків зменшилась на половину, у 1775 році їх налічувалось всього 118. Населення виїжджало в інші міста, шукаючи собі заробітку на прожиття.
З 1795 року Володимирець входив до Луцького повіту Волинської губернії. Населення займалось землеробством, ремеслами й торгівлею. 1847 року під час інвентарної реформи на Волині до маєтку поміщика Ф. Красицького у Володимирці приписано 575 кріпаків.
Не здійснились сподівання трудящих Володимирця одержати землю і позбутися злиднів за реформою 1861 року. У Володимирці реформу проведено лише через 9 років. Викупу підлягало 1187 десятин землі, більшість якої становили луки, вигони та непридатні до обробітку ділянки.

Пограбовані під час реформи 1861 року селяни Володимирця зазнавали злиднів через малоземелля та низьку продуктивність сільського господарства, на їх становищі тяжко позначались залишки кріпацтва й капіталістичної форми експлуатації.
В другій половині XIX і на початку XX ст. у Володимирці з’являються невеликі підприємства. З 1870 року працював винокурний завод. Згодом повітове земство відкрило невелику черепичну майстерню. Працювали селяни й на лісорозробках – цьому сприяло прокладена напередодні першої світової війни вузькоколійна залізниця Антонівка – Хіночі, яка проходила поблизу Володимирця. Праця на цих підприємствах була виснажливою, заробітки мізерні. Володимирець залишався глухим містечком – у 1811 році тут налічувалось 158 дворів. В цей час відбувається швидкий процес роздрібнення селянських господарств, які все більше терпіли від малоземелля. 1913 року поміщику Красицькому належало близько 10 тис. десятин землі, тимчасом 245 селянських господарствам Володимирця і прилеглих хуторів належало лише 1187 десятин сільськогосподарських угідь, включаючи вигони та непридатні землі. З цієї кількості землі було придатної для обробітку не більше однієї п’ятої частини. Все це примушувало селян шукати засобів до існування й гнути спину на поміщика, церкву й лихваря або кидати свої домівки та йти на заробітки в інші губернії.
Низьким був рівень охорони здоров’я. Лише в 1913 році земство побудувало невеличку лікарню на 10 ліжок. Було тут і два приватні лікарі, до яких трудяще населення рідко зверталось через високу плату за обслуговування.
Більшість жителів містечка не знала грамоти. Першу парафіяльну школу відкрито у Володимирці 1874 року. 1908 року її перетворили на двокласне народне училище. В1914 році його закінчило лише 10 дітей. Був тут ще один клас для дорослих, його відвідувало кілька десятків чоловік. Але переважна більшість населення лишались неписьменною.

Після об’єднання в 1939 році західноукраїнських земель з Радянською Україною та утворенням районів у тодішній Ровенській області, Володимирець став районним центром і був віднесений до категорії сіл.

Друга Світова війна завдала Володимирцю важких втрат. Вже 3 липня 1941 року містечко було зайняте німецькими військами.

12 січня 1944 року Володимирець був зайнятий частинами 1-го Українського фронту.

У післявоєнний період Володимирець відбудовувався і розвивався відповідно до свого статусу районного центру сільськогосподарського регіону Радянської України.

У 1957 році Володимирець був віднесений до категорії селищ міського типу.